Алілуй Іван Григорович – десантник парашутно-десантного батальйону
ВПС Чорноморського флоту.
Алілуй І.Г., 1921 р.н., призваний
Глинським РВК Сумської області 4.10.1940 р. Служба в Червоній Армії -29
автобаза Чорноморського Флоту – Ботолер-стрілок, жовтень 1940 - березень 1941
р.;
При виході німецьких військ до Одеси, всі
сили Чорноморського флоту були виведені на захист міста. Іван Григорович
зачислений до 2-го полку морської піхоти ЧФ.
З початком оборони Одеси були з формовані два
полки морської піхоти. 2
серпня 1-й Чорноморський і 5
серпня 2-й Чорноморський полк морської піхоти. 22 вересня 1941 року полки
вступають у бої під Одесою, в районі села Григорівка, Будники, Стара Дорофіївна . Бої морської піхоти під Григорівкою стали яскравою сторінкою героїчної оборони
Одеси. Окремі загони морської піхоти були розподілені між різними підрозділами
95-ї Молдавської стрілецької дивізії, яка тримала оборону в цьому районі.
Командир 95-ї дивізії генерал-майор В.Ф.Воробьев
відмічав: « Чорноморці билися з великою
хоробрістю, мужністю і самовіддачею. Це відважні бійці. Загін моряків цементував дивізію, по них рівнялися
роти і батальйони».
Захисники Одеси з честю виконали свій
обов’язок. Під містом було прикуто більше 18 дивізій противника. Не рідко рота
оборонялася проти полку, а батальйон проти дивізії. Коли в цей час нависла над Кримом загроза захоплення,
рішенням Верховного Головнокомандування героїчний гарнізон Одеси був
евакуйований на Кримський півострів - 16 жовтня 1941 року на суднах
Чорноморського флоту війська із зброєю і бойовою технікою вийшли курсом на
Севастополь.
До 29 жовтня 1941 року противник вийшов
на оперативний простір Кримського півострова.
30 жовтня передові частини 11-ї
армії генерала Манштейна місцями підійшли до зовнішнього оборонного рубежу
Севастополя, але німецький наступ був
зупинений вогнем берегових гармат Севастопольської військової бази та силами
морської піхоти Чорноморського флоту. На початку листопада німецькі війська
розпочали штурм міста. Кожного дня морські піхотинці відбивали до 15 – 20 атак
ворога. 2-й Чорноморський полк морської піхоти займав оборону в районі
Балаклава, Камари, Нижня Чоргунь, Шулі, Черкез-Кермен, гора Кая-Баш. Із 30
червня 1942 року розгорнулися жорстокі бої на вулицях Севастополя, де кожен
дім, кожна груда розвалин перетворювалася в неприступний дот. Вісім місяців
тривала оборона міста, яка стала одною з ярких сторінок героїзму, мужності і
відваги. Севастополь знаходився у глибокому тилу німецьких військ і був
ізольований від основних сил Червоної армії. У перших числах липня гарнізон
оборони Севастополя отримав наказ на евакуацію.
Лише частина військ змогла
переправитися до портів Туапсе та Новоросійська. Під постійним обстрілом ворожих
бомбардувальників та артилерії, знесилені,
дивом виживші бійці висаджувалися на протилежний берег. З останків
морських піхотинців зразу ж формувалися нові батальйони і виходили на бій з
ворогом.
З вересня 1942 року Іван Григорович
Алілуй, у складі 410-го батальйону морської піхоти Військово Повітряних Сил
Чорноморського флоту бється з фашистами в районі Таганрогу та на підступах до
Туапсе. Особливо важке положення склалося під Туапсе, коли пав Севастополь і туапсинський порт став
головним портом, головною військово-морською базою, що підтримувала всю
Чорноморську групу військ. Місто піддавалося жорстокому бомбардуванню і
обстрілу, гітлерівці прагнули зрівняти його
з землею. Кровопролитні бої розгорнулися на пілступах до міста, але
фашистські війська були зупинені в 23 кілометрах від Туапсе.
У 1943 році Іван
Григорович зарахований до «елітного» підрозділу, окремого батальйону
спецпризначення ВПС ЧФ. На базі парашутно-десантної роти майора М.А.Орлова був
з формований парашутно- десантний батальйон ВПС Чорноморського флоту із
чотирьох рот. Особовий склад посилено готувався до наступних повітряних
десантів. Борьба, рукопашний бій, прийоми самбо, метання гранат, стрільба із
всих положень, зняття часових, стрибки з парашютом, підривна справа – це далеко
не повний перелік зайнять групи. Кожен боєць мав автомат. Пістолет, кинджал,
дві ручні гранати, компас, кишеньковий ліхтарик, дванадцять плиток шоколаду,
пачку печива, флягу із спиртом, дві пачки сірників, п’ять пачок цигарок,
декілька індивідуальних пакетів. Окрім того, на кожну групу в три – п’ять
чоловік видавалися термітні бомби, протитанкові гранати, пляшки з запалювальною
сумішшю… Все це акуратно розміщувалося в чохлах, патронташах і сумках
десантників. Говорячи про парашутно – десантний батальйон, член Військової ради
адмірал І.І.Азаров признався: « Відбираючи хлопців у цей підрозділ, ми знали,
що всі вони смертники».
В кінці 1943 року була проведена Керченсько-Ельтигенська
десантна операція силами цілого фронту, але повністю звільнити Керченський півострів не вдалося.
Командувач Окремої Приморської армії не зміг змиритися з цією невдачею і
прийняв рішення у січні 1944 року прорвати оборону противника при допомозі
десантів висаджених на мис Тархан - північного побережжя Керченського півострова.
У грудні 1943 року
особовий склад повітряно-десантного батальйону був перекинутий під Темрюк, де
приступив до навчань і відпрацюванню методики висадки. Працювали вдень і вночі.
Особливо велася підготовка передового загону, від дій якого залежав успіх
батальйону. До його складу підбиралися самі сміливі і маючі бойовий досвід червонофлотці та
командири.
Основний склад сил висадки складав 3000
чоловік і допоміжні сили із парашутно-десантного батальйону ВПС Чорноморського
флоту та 613-ї штрафної роти Чорноморського флоту - 700 чоловік. Первинно
призначене висадження на 31 грудня, було перенесено на 10 днів через погодні
умови. На Азовському морі шторм доходив до семи балів.
Десантна операція розпочалася
в ніч на 10 січня 1944 року. На десантних кораблях до мису направилися бійці
парашутно-десантного батальйону та штрафної роти. На ранок море знову
заштормило. Хвилі досягали чотирьох-пяти балів. Перехід затягнувся до світанку.
Катери заливало водою, перевантажені човни ставали на великих хвилях майже не
керовані. Підійти до берега не вдалося і
десантникам прийшлося висаджуватися прямо у воду, несучи зброю і спорядження на
витягнутих руках. Деяких хвилі накривали з головою. Бійці з трудом виходили на
берег і карабкалися на висоту, де вже зав’язався рукопашний бій. Оборона ворога
була ешелонована , вогневі точки сильно укріплені. Моряки потрапили під сильний
вогонь і стали нести великі втрати. Із 700 чоловік допоміжного десанту вдалося
висадитися лише 374, а із 3000 основного – лише 1765.
Спроби прорвати ворожу оборону не
зупинялися. Десантники рвалися до висоти 71.3, біля якої змогли закріпитися
частини 2-ї гвардійської стрілецької дивізії, наступавши вздовж побережжя
Азовського моря. Для цього їм необхідно було захопити висоту 164,5,
господарюючу над районом висадження. У другій половині дня були введені
додаткові сили , але прорватися не вдалося. На ранок десантники ринулися в нову
атаку. Неодноразово вступаючи в рукопашні бої, бійці через декілька годин
заволоділи висотою 164,5, захопивши плацдарм, декілька зенітних батарей, багато
стрілецької зброї, полонили 60 ворожих солдат і офіцерів. Пробиваючись до
висоти 71,3, на зустріч 2-й гвардійській стрілецькій дивізії,
парашутно-десантники долали сильно круті схили. Через сильний вогонь противника
доводилося відходити на вихідні позиції, та ціною великих втрат висота була
взята. Німці кидали великі сили, щоб зкинути десант у море. Танкові атаки та
постійні авіа нальоти переорювали висоту. Декілька діб підряд, маленький загін
– жменя дивом уцілівши моряків – десантників стягувала на себе сили противника,
тим самим даючи змогу Окремій Приморській армії успішно розгорнутися для
операції по звільненню Криму.
За мужність і героїзм при взятті висоти 71,3 –стрілець парашутно – десантного
взводу Іван Григорович
Алілуй нагороджений орденом «Червоної Зірки».
З нагородного листа;
…беручи
участь в морському десанті в тил ворога, в ніч на 10 січня 1944 року, в числі
перших підрозділів висадився на протилежний берег, який був захоплений ворогом,
і безпосередньо брав участь у штурмі висоти 71,3 та в розширенні зайнятого
плацдарму.
Стримуючи атаки
ворога, двічі із оборони переходив у контратаки в складі взводу. В числі невеликої
групи бійців захопив бліндаж ворога, особисто знищив кулеметну точку з
обслугою.
За проявлену
мужність і героїзм в боротьбі з фашистськими загарбниками тов.. Алілуєв достойний урядової
нагороди - ордена «Червоної Зірки».
15 березня 1944 р. Командир ПДБ ВПС ЧФ
Гвардії майор Орлов
Автор: капітан
М.А.Орлов -командир першого парашутно-десантного загону ВПС Чорноморського
флоту створеного у 1941 році.
У виданні Д. Міллер. «Командос: формування, підготовка, видатні операції
спец підрозділів », у стиснутому виді висвітлена історія підрозділів
спеціального призначення різних країн світу
з часів Першої світової війни до наших днів. Десантна операція
24.10.1942 року на майкопський аеродром ( командир М.Орлов) – займає належне
місце в історичному переліку.
Після проведення десантної операції
положення Окремої Приморської армій покращилося. Господарюючі висоти мису
Тархан були відвойовані у противника. В подальшому розгорнулися бої по
звільненню Криму. У травні був звільнений Севастополь і мис Херсонес. Військово
морська база Чорноморського флоту перебазувалася знову в Севастополь. Незабаром
після ліквідації німецького угрупування в Криму парашутно –десантний батальйон
Чорноморського
флоту був розформований. Ймовірно командування вирішило, що підтримка
сухопутних військ спецчастинами флоту їм більше не знадобиться. Окрема
Приморська армія і Чорноморський флот перейшов до оборони побережжя Чорного
моря.
Із січня 1945 року до вересня 1946
року Іван Григорович продовжив службу у
флотському полуекипажі Дунайської флотилії ( флотський полу екіпаж – первинна
військово-морська підготовка призовників, підготовка корабельних команд).
Комментариев нет:
Отправить комментарий