Зустріч 15 вересня 2000 року

         Цікавими і повчальними є зустрічі з учасником визволення Ярошівки у вересні сорок третього ветераном-танкістом 18-ї гв. танкової бригади 3-го гв. Котельниковського танкового корпусу механіком-водієм танка  Олексенком Петром Васильовичем. За роки війни він одинадцять разів горів в танках. В розповідях цієї надзвичайно мудрої і великодушної людини  оживає історія героїчного періо­ду історії нашого наро­ду...

        В травні 1941 р. Петра Васильовича при­звали до армії. Став кур­сантом авіаційної школи в м. Старокостянтинів Хмельницької області. Там і застала його війна. Ворога зустрів із гвинтівкою і п'ятьма патронами. У грудні частину переправили в Кирги­зію. А відмінників навчання, в тому числі й П.В. Олексенка, на­правили на навчання в авіацій­не училище на Уралі.

      Восени 1942 р. склалася важка ситуація під Сталінградом. Фашисти рвалися до Вол­ги. Курсантів авіаційного учили­ща направили в Челябінськ, де формувався танковий полк. Так Петро Васильович став танкіс­том. У вересні його направля­ють на Сталінградський фронт під ст. Котлубань, де проходи­ли жорстокі кровопролитні бої. В одному з них знищили цілий танковий батальйон (20 бойо­вих машин). Серед живих зали­шилося шестеро. Фашисти па­лили танки термітними снаря­дами. Разом з екіпажами вони горіли, як смолоскипи. В тако­му смертельному двобої вижив механік-водій танка Т-34 Олексенко. Згодом брав участь у розгромі гітлерівських військ під Котельниковим, де танково­му корпусу, в якому він воював, присвоєно звання "Котельниковського". Рейд до Батайська - ще одна звитяжна сторінка його бойового життя. Танкова група комбрига 18-ї танкової бригади підполковника Гуменюка у передмісті розгромила німецький аеродром.

Зустріч 15 вересня 1990 року

      Досить пам’ятною була зустріч 15 вересня 1990 р. з ветеранами 232 сд. На цій зустрічі були присутні:  І.Лукашенко  (м.Чернігів), П.Лебедєв (м.Казань), В.Гиліцький (м.Мінськ), М.Цвик (м.Прилуки),  В.Савичева(м.Ульянівськ),А.Білик (м.Свердловськ), В.Сербін (м.Житомир), О.Дуднік (м.Харьков),  Н.Феофілактова (м.Ялта), О.Рубанов (Курська обл..), С.Концур (С.Біловоди) та ін..

Зустріч 16 вересня 1986 року.

       На зустрічі з воїнами-визволителями, Рослякова Т.О. згадувала про ті буремні дні: ,, Медаль,,За відвагу” отримала за кров своїх бійців”

        Багатьом із них судилося вилікуватись і дійти до Перемоги над фашизмом. Потім знову побувати на місцях боїв, де в юні роки проливали кров.

          Майор у відставці Сербін В.Л. -, ставши на коліна, поцілував землю, де 14 вересня 1943 року в його гармату влучив німецький снаряд. Тяжко пораненого бійця через р.Сулу відправили в військовий шпиталь. Поранення виявилось досить важким і більше воювати Сербіну В.Л не прийшлося. За цей бій він отримав бойову нагороду орден,, Червоної Зірки”. Щиро був вдячний Сербін В.Л. пошуківцям музею за зустріч на Ярошівській землі.

           Багато бійців після поранення знову повернулися на фронт, громили ворога до Перемоги, а після війни побували у нас на зустрічах, вели переписку з музеєм Бойової Слави. Серед них ветерани Великої Вітчизняної війни Бороденко Іван Іванович з Воронежської області, Гусаков Василь Іванович з Смоленська, Білоус Іван Федосійович з Київщини, Крилов Василь Васильович з Московської області та багато інших.

         Пам’ять про них зберігається в шкільному музеї. Щорічно, 15 вересня, в Ярошівській школі відбувалися зустрічі з ветеранами війни

Зустріч 16 вересня 1983 року

                                                                        

      В День 40-річчя визволення Ярошівки від німецько-фашистських загарбників відбулася в школі перша післявоєнна  зустріч з воїнами-визволителями 232-ї стрілецької дивізії і 3-го гвардійського Котельниковського корпусу. Відбувся мітинг біля пам’ятника  загиблих в роки війни і вечір - урочистість в сільському клубі. На цю зустріч  зійшлися майже всі жителі села.  Цей день, голова місцевого колгоспу Ведмідь Іван Іванович, об’явив вихідним днем для всіх працюючих в колгоспі.

Могила невідомого солдата

У селі Ярошівка, на полі на піденно-захід від перехрестя вулиць Центральної і Космонавтів могила невідомого солдата, який загинув 14 вересня 1943 року під час визволення села Ярошівки. Боєць загинув від кулі німецького снайпера.

У 1985 році встановлено обеліск . Напис на обеліску: «Імя    твоє – невідоме, подвиг  твій – безсмертний …загинув 14 вересня 1943 року»

Іменний список нагороджених за подвиги і відвагу проявлені в боях за село Ярошівку ( 13 - 16 вересня 1943 року )

  

МУЗЕЙ

       До початку пошукової роботи в село самостійно приїзджали учасники боїв у нашому селі. Так   в  кінці 70-х рокі ХХ ст.. в Ярошівці побував Полтавський обласний військовий комісар полковник Венедіктов Олександр Ілліч. Цю поїздку йому організував наш земляк, підполковник Пилипенко Василь Трохимович. В розмовах по спільній військовій  службі Венедіктов  О.І. пригадав про бої під Ярошівкою. «Так я з Ярошівки…» - вигукнув Василь Трохимович.

     Офіцери приїхали у село. Полковник Венедіктов довго стояв біля урочища «Дідиха», де він отримав поранення і, де загинули його бойові побратими. Олександр Ілліч залишив свої спогади, які висвітлені у нашій книзі.

      Одного осіннього дня вітчизняний легковик «Запорожець» повільно спускався з гори в Ярошівку. Серце калатало в грудях Віктора Леонідовича, супутника водія. В голові пропливли події 14 вересня 1943 року.  Це ті місця, де ми стримували натиск  ворога. Під сильним ураганним вогнем  німецьких мінометів і артилерії, артилеристи 676 ап поспішно відходили до Нової Греблі. Ось та дорога яром . Сербін  вийшов з машини і зніяковіло оглядав місцевість .  «Невже не тут?»- промайнуло в голові. Ставок. Де він взявся? Ми ж відступали низом на південь по грунтовій дорозі, мимо річечки. До незнайомців підійшов  сивий дід.