Книга «На зламі війни» - документально-краєзнавчий нарис про наших земляків.
У книзі висвітлено історичні події, які відбувалися у невеликому українському селі Ярошівка Роменського району Сумської області, в роки Другої Світової війни.
Ми присвячуємо книгу ярошівчанам, котрі у грізні роки стали на захист рідного краю.
До книги «На зламі війни» формуються рубрики:
1. Село на передодні війни і окупація.
2. Бої за визволення Ярошівки 12 – 16 вересня 1943 року.
3. Списки загиблих солдат при визволенні Ярошівки.
4. Списки загиблих ярошівчан на фронтах Другої Світової Війни.
5. Поіменний опис бойового шляху загиблих ярошівчан.
6. Поіменний опис бойового шляху ярошівчан, учасників бойових дій.
7. У визволеному селі після війни.
* На даний час ми працюємо над написанням документально – краєзнавчих нарисів про історію села Ярошівка до Другої Світової війни та історію післявоєнного періоду.
Війна залишила глибокі , невиправні рубці на тілі землі, в людях і в душах....Війна з чорною косою пройшла майже через кожне подвір’я ярошівчан. На сьогодні встановлено імена 295 ярошівчан, які не повернулися з того пекла, тієї кровопролитної битви в їм’я перемоги. Долі цих людей загубились в концтаборах смерті, партизанських загонах, штрафних батальйонах, медсанбатах і госпіталях, просто в буремному вирію війни. Ми знайшли і відтворили їхню участь у війні.
Довгий період замовчувались долі військовополонених. Але провівши пошукову роботу маловідомих бойових операцій відступу і наступу Червоної Армії, стало відомо, чому наш земляк потрапив в полон, при яких обставинах долі. Тільки в «Барвінковському котлі» під Харковом було оточено 277 тисяч бійців і командирів, а вийшло з оточення всього 22 тисячі… А решта! Навічно залишились по долинах, ярах, балках, лісках, при дорогах та потрапили в полон. Серед них наші земляки: Часник Андрій Онуфрійович, Савченко Федір Прокопович, Савченко Ілля Васильович. З відірваною рукою вийшов з цього пекла Науменко Анатолій Васильович.
Після закінчення боїв іноземні кореспонденти писали: « біля річки Берека, недалеко від висот, східніше річки, разом з тисячами вбитих лежала техніка. Кожен відрізок річки, кожна воронка , кожна яма були до країв наповнені вантажівками і повозками, танками, мертвими людьми і кіньми. На скільки вистачало погляду, у степу виднілася одна і та ж картина: гармати, танки, машини- лежали в мертвій нерухомості. Тисячі змотаних коней тихо бродили по долинах і безкраїх полях.»
Описано подвиг нашого земляка гвардії капітана Цимбала Івана Фоковича, начальника штабу відомого в історії першого мінометного дивізіону «Катюш» капітана Флерова під Ржевом у вересні 1941 року. Гвардії капітан Цимбал І.Ф. посмертно нагороджений орденом «Вітчизняної війни i ст.».
Досліджено кожний день визволення Ярошівки від німецько-фашистських загарбників 12-16 вересня 1943 року в ході проведеної фронтової Сумсько-Прилуцької наступальної операції Воронезького фронту. В вересні 1943 року запеклі бої з численними силами ворога затамувала в собі ярошівська земля, полита кров’ю молодих бійців. В зареві пожарища від розривів мін і снарядів були Шлях, Озеро, Парня, Біляківщина, Довжок, Дзигарівка, Широкий Яр, Королі ... горіли хутори. В цьому пеклі гинули молоді юнаки. 11 контратак ворога відбив за день 14 вересня 1943 року тільки 132 гв.стрілецький полк гвардії майора Шурухіна. І ніхто не був уже владен вихопити, вирвати їх із тієї всепожираючої прірви – їхньою долею правила хижа війна.
Сотні архівних матеріалів, спогадів і експонатів шкільного музею Бойової Слави - підтвердження тієї кровопролитної битви на правому березі Сули під Ярошівкою військ
40-ї і 38-ї Армій Воронезького фронту з 75-ю, 7-ю, 68-ю, 88-ю, 208-ю німецькими піхотними дивізіями, підсиленими танковими і артилерійськими частинами.
Відійшовши від стандартів відомих історичних битв і операцій Другої Світової війни, ми відтворили і продовжуємо відтворювати маловідомі сторінки війни і основного її учасника – простого Солдата, який потрапляв в оточення, полон, нищив ворога на оборонних німецьких рубежах «Голубої лінії», «Пантері», «Арпаді» на Міус-фронті та наступальних армійських і фронтових операціях.
Село Ярошівка Анатолій Запорожець
При відтворенні бойового шляху солдатів ми брали записи про участь у бойових діях з їхніх військових квитків, солдатських книжок, нагородних листів, архівних документів відповідних військових частин, на основі спогадів та мемуарів ветеранів, розповідей рідних. Велика частина інформації та документів стала доступна з інтернет-сайтів «Меморіал», «Подвиг народу», «Солдат», «Забутий полк» і т.д. Також інформація, якою діляться наші колеги пошуковці на інтернет-форумах. Про багатьох односельців, що не повернулися із війни, вдалося знайти лише по записах місця і дати загибелі. На основі даних про бойові дії визначеного військового підрозділу в цей час та згідно бойового шляху і складалася наша розповідь. Та важко відтворити періоди, коли бійці вибували через поранення. Нерідко поверталися в строй уже не у свою військову частину. В таких випадках бойовий шлях солдата, до його останнього бою, описаний на основі хронології бойового шляху даного військового підрозділу.
Відтворюючи події тих часів на основі розповідей дійсних учасників бойових дій, маю сказати, що не багатослівні наші герої. Пригадую розповідь одного фронтовика:
«На фронті кожен старався вижити. Ніхто не стрибав у пекло бою за нагородами, чи славою. Ворог був жорстоким і сильним. Ми розуміли, що лише прийняте рішення в долі секунди дасть можливість перемогти, та дасть можливість лишитися живим самому і товаришам, які поруч. Звісно був героїзм, і невиправданий героїзм. Були безвихідні кроки відчаю. В атаку ішли - щоб вибити фріца і скоріше покінчити з цією клятою війною, а лозунги звучали перед боєм і після переможного бою.
При штурмі одного сильно укріпленого населеного пункту батальйони пішли в атаку на вузькій ділянці місцевості. Отямившись після артобстрілу, німці відкрили вогонь. До ворожих позицій уже близько. Ми як на долоні. Назад дороги немає. Вести вогонь мають можливість ті - хто в перших рядах. Щільність атакуючих така, що попереду лише спини наших. Хтось стріляє поверх голів. Перечіпаємося через падаючих. Яка куля скосила ? Ворожа, чи в спину…. Вриваємося в селище і в розсипну. Тут уже в пригоді автомат, а до цього хоч з кілком біжи, хоч з автоматом один ...
Раптом ноги стали наче ватні. За декілька кроків німець! Автомати - дуло до дула, пальці на спускових гачках! Дивлюся, а в нього сльози по щоках котяться. Відчуваю, що і у мене очі наливаються слізьми, а по їхньому не знаю. Стали повільно відступати в різні боки, легко відводячи автомати… Я, синку, до цього часу пам’ятаю кожен той крок».
Сьогодні переді мною його нагородні листи: нагороджений орденом « Слава III ст. », орденом «Червоної Зірки», медаллю «За відвагу». У нагородних листах вчитуюся в короткі описи подвигу . Да-а-а !!! А мені він розповів лише одну цю історію!
В іншій бесіді з кавалером п’яти бойових орденів, механіком-водієм танку Т-34, який пройшов всю війну. Вісім його екіпажів загинули від прямих влучань. Танкіст втратив у боях, підбитими, одинадцять «тридцять четвірок», на дванадцятій він закінчив війну на Далекому Сході .
Запитую:
-Петре Васильовичу, як екіпаж тримався під час бою на тридцятиградусній жарі ? Якщо на броні можна яєшню смажити!
Посміхнувся сивочолий ветеран і каже: а в танку головне - нє бздєть!!!
Ці спогади і розповіді змушують мене донести до читача все те, що лишилося не почутим. Відтворити, бодай короткий опис, про бойовий шлях кожного учасника війни. Я пам’ятаю багатьох ветеранів з нашої Ярошівки, але лише зараз дізнаюся, поруч з якими героїчними людьми я виростав! З біллю в серці читаю описи їхніх подвигів у нагородних листах і бойових документах і хочеться кожному розповісти, що ми їх цінуємо. Заспокоїти, що ми знаємо і пам’ятаємо вклад кожного у мирне сьогодення. Та така можливість з кожним роком меншає і розповісти вдається лише внукам, не в багатьох випадках - дітям героїв.
Селище Холми Віталій Запорожець