Зустріч 15 вересня 2000 року

         Цікавими і повчальними є зустрічі з учасником визволення Ярошівки у вересні сорок третього ветераном-танкістом 18-ї гв. танкової бригади 3-го гв. Котельниковського танкового корпусу механіком-водієм танка  Олексенком Петром Васильовичем. За роки війни він одинадцять разів горів в танках. В розповідях цієї надзвичайно мудрої і великодушної людини  оживає історія героїчного періо­ду історії нашого наро­ду...

        В травні 1941 р. Петра Васильовича при­звали до армії. Став кур­сантом авіаційної школи в м. Старокостянтинів Хмельницької області. Там і застала його війна. Ворога зустрів із гвинтівкою і п'ятьма патронами. У грудні частину переправили в Кирги­зію. А відмінників навчання, в тому числі й П.В. Олексенка, на­правили на навчання в авіацій­не училище на Уралі.

      Восени 1942 р. склалася важка ситуація під Сталінградом. Фашисти рвалися до Вол­ги. Курсантів авіаційного учили­ща направили в Челябінськ, де формувався танковий полк. Так Петро Васильович став танкіс­том. У вересні його направля­ють на Сталінградський фронт під ст. Котлубань, де проходи­ли жорстокі кровопролитні бої. В одному з них знищили цілий танковий батальйон (20 бойо­вих машин). Серед живих зали­шилося шестеро. Фашисти па­лили танки термітними снаря­дами. Разом з екіпажами вони горіли, як смолоскипи. В тако­му смертельному двобої вижив механік-водій танка Т-34 Олексенко. Згодом брав участь у розгромі гітлерівських військ під Котельниковим, де танково­му корпусу, в якому він воював, присвоєно звання "Котельниковського". Рейд до Батайська - ще одна звитяжна сторінка його бойового життя. Танкова група комбрига 18-ї танкової бригади підполковника Гуменюка у передмісті розгромила німецький аеродром.

         - Танки відразу увірвалися на аеродром і відкрили гармат­ний та кулеметний вогонь по літаках, ангарах і складах з пальним. Розчавили кілька зе­нітних установок. Жоден літак не злетів у повітря, - розпові­дає колишній танкіст. Однак із того рейду повернулися тільки дві машини і небагато бійців.

          У лютому 1943 року, отри­мавши нові танки, корпус пере­вели під Бєлгород. Петро Олексенко вступив у бій з німецьки­ми "тиграми" й "пантерами" під Томаровкою. Отримав поранен­ня, три бойові машини згоріли разом з екіпажами, а він дивом залишився живим.

          Далі його бойовий шлях проліг через Ук­раїну. На Харківському плац­дармі проти 3-го гвардійського танкового корпусу було кинуто найкращі танкові есесівські дивізії "Велика Німеччина", "Мертва голова", "Райх" і "Адольф Гітлер". У бою під Ох­тиркою знову палала машина Петра Васильовича. За визво­лення міста Охтирка отримав орден Чер­воної Зірки.  Визволяв Роменщину та Ярошівку. У травні 1944 р. - Румунію.

 Про військо­ву майстерність і винахідли­вість, мужність і героїзм свід­чить нагородний лист на гвардії старшину П.В. Олексенка, механіка-водія танка 1-го баталь­йону 18-ї танкової бригади: "В бою при оволодінні Васканією і Домбровицею(Румунія) 2.05. 1944 р. завдяки вмілому манев­руванню на полі бою танком знищено 1 танк "пантера", 2 автомашини з боєприпасами, подавлено 3 доти, 2 бліндажі й знищено біля 15 солдатів і офіцерів ворога. Особисто із автомата знищив двох німецьких офі­церів і солдата. В бою за Домбровицю був поранений... За героїзм і мужність гідний наго­родження орденом Слави III ступеня".

У Білорусії в кінці червня 1944 року 3-му гвардійському Котельниковському танковому корпусу поставили завдання: вда­рити по оршанській групі фа­шистських військ із флангу й перерізати танками залізницю та шосейну дорогу Орша - Мінськ. У цих боях особливо відзначився П.В. Олексенко. Ко­мандування знову представило його до високої бойової наго­роди.  З нагородного листа:

     "...Тов. Олексенко... непомітно добрався до колони, яка руха­лась автострадою Москва- Мінськ і знищив 10 автомобілів із вантажем, 7 протитанкових гармат, підбив танк Т-IV, 15 во­зів із військовим вантажем, 6 станкових кулеметів, біля 10 вог­невих точок, розстріляв і знищив більше 100 солдатів і офіцерів. І в подальшому, переслідуючи ворога, брав участь у визволен­ні міста Борисов. Тов. Олексен­ко гідний нагородження ор­деном Червоного Прапора".

       Перед Борисовим баталь­йон, у складі якого Петро Олек­сенко вів танк із комбатом Ракитним, йшов на пере­праву річки Березіна. Але фашисти перекрили шлях своїми "тиграми". Шість із них зайшли в тил підрозділу. В цей час у наших танкістів закінчи­лися снаряди. Старшина Олексенко запропонував комбату покинути танк і дати йому можливість стати рухомою мішенню для ворога, щоб вивести "тигрів" із засідки. Поча­лася атака "на живця". Ризикуючи життям, він рвонув на переправу. Ма­невруючи, вміло уникав німецьких снарядів. Во­рожі танкісти, захопив­шись полюванням на ра­дянський Т-34, втратили пильність. Цим скориста­лась батарея гармат. "Тигри" намер­тво застигли  на дорозі. В останню мить один із них таки підбив танк Олексенка. Натомість той, вибрав­шись із палаючої маши­ни, взяв у полон двох німців і поліцая, а також допоміг добратися до своєї частини групі танкістів. У штабі брига­ди його вже чекав комбат, який успішно вивів із оточення свою групу танків завдяки танковому маневру нашого земляка. Вже на новій бойовій машині він брав участь у визволенні Мін­ська. Його танк першим увір­вався на центральну вулицю міста. Потім - навчання в Ка­занському танковому училищі. Виховував молодих танкістів. Лікувався після поранень і кон­тузій. Знову домігся направлен­ня в одну з танкових частин. Продовжив воювати в складі 8- ї танкової бригади механіком - водієм важкого танка ІС на Да­лекосхідному фронті. Визволяв Маньчжурію, Північну Корею. Нагороджений медаллю "За перемогу над Японією".

     Одинадцять разів горів у танках. Нагороджений п'ятьма бойовими орденами і багатьма медалями. В лютому 1947 року повернувся додому. Працював ветлікарем у колгоспі ім. Лені­на с. Біловод. 1948-1949 рр. - голова колгоспу" 13-річчя Жов­тня" (Біловод), 1950-1953 рр. - ім. Браташа (Малі Бубни). З 1956 р., коли з відзнакою закін­чив Сумський сільськогоспо­дарський технікум, працював головою і бригадиром колгос­пу імені XX партз'їзду (Заруддя). З 1968 до 1982 року - го­ловний агроном, заступник ди­ректора радгоспу ім. Калініна Липоводолинського району. Не полишав роботу і коли вийшов на заслужений відпочинок. Його загальний трудовий стаж - 54 роки.

       Петро Васильович бере активну участь у діяльності районної ветеранської органі­зації. Зустрічається з молоддю, розповідає про героїчне мину­ле українського народу. Як воїн - визволитель, є почесним жите­лем с. Ярошівка.